Культ Сварога у слов'ян - ІХ. Сварог як розпорядник кругообігу людських душ

ІХ. Сварог як розпорядник кругообігу людських душ

Цікавий мотив, збережений у міфах та пізніших казках, це вміння Сварога (коваля) перековувати старого на молодого. Основою такого уявлення послужило спостереження людей над тим, що коваль може зі старого металу, перелитого у вогняному горні, виробити новий виріб.

Казка «Коваль і Чорт». Старий-коваль побачив у церкві малюнок Чорта і захотів мати такого ж у себе в кузні. Він найняв маляра і велів йому намалювати на дверях кузні Чорта точнісінько такого, якого бачив у церкві. Маляр намалював. Відтоді старий, як увійде до кузні, завжди погляне на Чорта і скаже: «Здоров, земляче!» А потім розведе в горні вогонь і візьметься за роботу. Жив так коваль в ладу з Чортом до самої смерти.

Став син його господарювати, взявся за ковальську справу. Тільки не захотів він шанувати Чорта, як шанував його батько. Як прийде вранці в кузню — ніколи зним не привітається, а замість ласкавого слова візьме щонайбільший молот і як огріє ним Чорта просто в лоб разів зо три, тільки тоді й за роботу».

Скривджений Чорт перекинувся парубком та й найнявся до кузні «учнем». Якось, за відсутності господаря, він умовив стару паню перекуватися на молоду за 500 рублів. Він роздяг її, схопив кліщами, вкинув у горн і почав піддувати міхи; потім вийняв кістки, вкинув у бочку з молоком, та вискочила пані з того молока, молода дівка. Помолоділа пані, повернувшись додому і побачивши свого старого чоловіка, захотіла і його перекувати на молодого, але, коли пан приїхав у кузню, учень десь зник.

Просять коваля виконати цей обряд. Коваль спочатку відмовляється повторити подібну роботу, але його примушують приступити до перековування. Ковалю нема чого вдіяти. Дізнавшись від свого візника, як це робив його учень, він пробує повторити всі дії: роздяг пана догола, схопив його кліщами за ноги, вкинув у горн і давай піддувати міхи; спалив усього його на попіл. Після того вийняв кістки, повкидав у молоко і чекає  — чи скоро вискочить звідти молодий пан. Чекає годину, другу  — немає нічого; подивився в бочку  — одні кісточки плавають, і ті обгорілі. Пані погрожувала ковалю та й подала до суду. Коваля ведуть на страту, але тут з'являється учень і, розпитавши, що відбулося, говорить: «Ну, дядьку!  Присягнися, що ніколи не битимеш мене своїм молотом, а будеш мені таку ж шану тримати, яку твій батько тримав,  — і пан зараз буде і живий та молодий».

Коваль забожився, що ніколи не підніме на Чорта молота, а віддаватиме йому всякі почесті. Чорт побіг у кузню і нашвидку вернувся звідти разом з паном».

Ця казка дуже цінна своєю інформативністю для розуміння язичницьких реалій. У цій казці вочевидь відобразилося шанування ковалями не власне Чорта в його християнському розумінні, а саме колишнього їхнього небесного покровителя Сварога, якого нова християнська релігія разом зі всіма іншими язичницькими Богами, оголосила Чортом.

Обряд перековування людей похилого віку на молодих, генетично пов'язаний з кругообігом людських душ, де головна роль належала Сварогу як богу Неба. В християнізованій уяві народу цю роль передали Чорту, який прийняв вигляд коваля (свідчення ототожнення його з язичницьким Богом-ковалем). Здатність обновляти шляхом перековування або переплавлення старих предметів на нові було однією з основних властивостей коваля, відмічене в староруській писемності: «кузнеци бо что обетшаніє поновити хотяще, розливают і плавят в горнилі» .

Подібні уявлення лягли в основу похоронної обрядовості слов’ян. Похоронний обряд в епоху V — Х ст. виконувався в усіх слов’ян майже однаково. Покійного спалювали на краді. Потім збирали кісточки, клали в горщик і ставили його на високому стовпі на роздоріжжі. Високе становище означало, що покійний перебуває в Небі Сварога, а горщик — символ божественного варіння (переварювання старого на молодого).

Випічка мостів (драбинок) з тіста (засуджена християнськими поученнями проти язичництва) потрібна для того, щоб душа могла піднятися на небо. Пізніше пекли блини, щоб «мостити душам дорогу на небо, в Рай».