Культ Сварога у слов'ян - І. Джерельна база

І. Джерельна база

Загальноприйнято вважати, що відомості про Сварога вкрай обмежені. Відсутність кумира Сварога на Володимировому капищі 980 року стала причиною сумнівів у існуванні його в слов’янському пантеоні загалом.

Однак це не зовсім так. Насамперед, маємо писемні повідомлення, артефакти, фольклорно-етнографічні відомості, церковні нашарування пізніших часів, які дають, хоч і опосередкований, проте досить достовірний фактаж. Наприклад, професійне свято ковалів християнська церква, зазвичай, пов’язує зі святими Кузьмою й Дем’яном, що ймовірно є досить пізньою надбудовою над древнім язичницьким культом Сварога-коваля і підтверджено народними традиціями. Розглянемо наявні відомості про Сварога.

1. Перша писемна згадка про Сварога в ПВЛ (за Іпатським списком) датується 1114 р. Літописець проілюстрував свою розповідь про чудесні події (випадання з неба разом з дощем скляного намиста безліч, малесеньку вивірку або щойно народжене оленя) фрагментом із візантійської хроніки: «А після того, як був потоп і розділено народи, став царствувати  спершу Местром із роду Хамового, по ньому — Гермес, після нього Гефест, — бо так Сварога називали єгиптяни» [1. 173–174].

З цієї літописної згадки дізнаємося про існування давнього міфу про Сварога-коваля і його сина Дажбога: «Цар Сонце, син Сварогів». Появу кування металу на теренах України і виникнення ковальства археологи відносять до ІІІ тис. до н. е., тобто в добу Трипільської цивілізації.

Сварог тотожний давньогрецькому Гефесту — Богу-ковалю. Він символізує перехід людства від кам’яного віку до «цивілізації» (виготовлення зброї та металевих речей, а також упорядкування статевих зв’язків, створення сім’ї). Його син Дажбог (д.гр. Геліос) — символізує встановлення царської влади та введення сонячного календаря (патріархального) поруч з давнішим — місячним (матріархальним).

На думку А. Афанасьєва, в тексті договору князя Ігоря 944 року з греками «да будет клят от Бога и от Перуна» слово Бог стосується не Перуна, а вищого Бога, тобто Сварога.

2. У тексті «Хронографа за великим викладом» Іоанна Малали, на який посилається наш літописець («А хто цьому не вірить, хай прочитає «Хронограф»), йдеться про компілятивну працю візантійського історика Іоанна Малали, яка була відома на Русі.

В оригінальному тексті знаходимо докладніші подробиці: Сварог царствував після Єремії-Гермеса; Сварог — символізує ще й мудрість, він первісно був хоробрим волхвом; період його царювання 6680 літ, 4 (місяці?) й 38 днів (?). Наявна також ще одна міфологема: коли Сварог ішов на рать, спіткнувся кінь під ним, Сварог поранив ногу і став кульгавим. Він карав блудливих жінок, які зраджують своїм чоловікам. Сотворивши певну таємну молитву, Сварог викликав падіння кліщів (ковальського знаряддя) і навчив людей кувати залізо та виготовляти зброю, що допомогло не тільки воювати з ворогами, а й добувати нові види їжі (а саме — звареної на вогні).

Адаптація античної міфології до слов’янської пройшла два етапи, які відображені в літописі й перекладі Малали. Освічені люди Русі й через 130 років після офіційного хрищення ще знали рідну релігію й своїх Богів.

3. Геродотова легенда хоч і не безпосередньо, але вказує на культ Бога Неба. Йдеться про скинення з неба золотого плуга для скіфів. На думку О.Знойка, ця легенда має астрономічну основу, в листопаді сузір’я Плуга (Оріона) сходить на небосхилі України. Його видно до Різдва (зимового сонцестояння), на Святвечір Плуг стоїть низько над самим горизонтом, ніби падає на землю. В Київській Русі відомий обряд «кликати плуга» на Різдво.

4. Артефакт болгарська керамічна тарілка, на дні якої написане ім’я Сварог, що датується ХІІІ ст. Її можна вважати належністю до культу Сварога в той час, коли християнство в Болгарії було в розквіті. Це бо, на думку дослідників, батьки дали сину ім’я не християнського святого, а язичницького Бога-покровителя, що мало визначати його долю [2. 45].

5. Кам’яна статуя 9 ст., знайдена в Болгарії ж, яку ідентифікують як Сварога [3.288].

6. Югославський Сварун. Фольклористи в Югославії записали легенду: «Вісь світу є святе дерево ясен. Його висока крона перевищує гірські вершини і шість небес і піднімається до сьомого неба, на якому в своїх світлих палатах перебуває верховний Бог Сварун» [3.288].

7. Микульчицька пластина. Зображенням Сварога вважають малюнок Бога з молотом у правій і рогом в лівій руках [2. 47].

8. Лінгвістичні дані засвідчують ономастику Сварога, велику кількість географічних назв з коренем «свар», «вар», що свідчить про існування культу Сварога в усіх слов’ян.